Астахова Т.Г.

ОКВНЗ “Інститут Підприємництва “Стратегія” м. Жовті Води

Роль конфлікту в особистісному самовизначенні

студентської молоді

Серед різноманітних проблемних питань, що актуалізувались у контексті освіти на сучасному рівні розвитку суспільства, однією з найбільш суттєвих є проблема погресуючих різного роду конфліктів підлітків та молоді (як середньої школи, так і вищої). Про це свідчать дослідження сучасних вчених: Скворцов В. О., Горобець Т. Н., Козловська С. Н., Реут Д. В. Вони зазначають, що оточення, у якому знаходиться учень, досить часто носить агресивний характер. Сім’я, компанія однолітків, друзі, навіть просто дорослі, що зустрічаються на життєвому шляху – з їх асоціальними життєвими установками, нестійкими поглядами – неухильно негативно впливають на незріло-утворювану особистість.

У даному випадку стає необхідним розгляд питання про вплив несприятливої сімейної ситуації, некоректного попереднього шкільного виховання на конфлікти, помилкового варіанту соціальної ідентичності, наявності яскраво вираженого рівня неадекватної самооцінки, а також чинників групового тиску на підлітка та проекція наслідків вищеназваних факторів на сферу самовизначення особистості, тобто вищу школу (сферу їх об’єктивної раціоналізації).

Приходячи в освітній заклад, суб’єкт навчальної діяльності переносить характерні для нього форми взаємодії на нове оточення. Тоді виникає нова проблема: чи буде вплив даного суб’єкта мати дезорганізуючу силу в нових умовах соціальної формації, чи навпаки норми освітнього закладу відшліфують новий стиль поведінки, що знаходиться на більш високому культурному рівні, та нейтралізують наявність його соціокогнітивних і психологічних конфліктів. Крім того, сучасні, якісно нові підходи в освітньому процесі вимагають від молодої людини стійкості, психологічної загартованості до нищівного тиску середовища. На жаль, ми нерідко спотерігаємо зворотнє явище. Представники молодого покоління не можуть задовольнити один із найважливіших чинників диспозиційної мотивації: мотив самореалізації - джерело низького рівня адаптації до “виживаючих” умов сьогодення. І на це є низка причин: - генетична запрограмованість та можливі наслідкові девіації, - малоосвіченість батьків, низький рівень сімейної культури (Л. С. Виготський говорить:”Дитина – це дзеркало сім’ї.”), - несформованість ціннісно–орієнтаційної бази, - неадекватна самооцінка, - дитячі психопатології, що розвиваються як результат батьківського насилля тощо. Вони, молодь, не знають заради чого їм необхідно докладати зусиль, і як наслідок - відбувається накопичення незадоволеності собою, поява розчарування та “життєвої втоми”. У разі існування таких факторів конфлікти стають затяжними, зміни поведінки на більш високий культурний рівень проходять з натяжкою, і така “група ризику” провокує збільшення числа міжособистісних конфліктів, конфліктних ситуацій за участі педагогічного складу тощо.

Традиційний навчальний курс не напрацьовує у своїй більшості способів формування навичок соціальної адаптації до існуючих й можливих кризисних ситуацій та конфліктів, і як констатують одеські соціологи: “В сучасній пострадянській школі наші випускники мають вигляд “начитаних дітей ”.

Тому в умовах сучасної реструктуризації освіти, впровадження інновацій Болонського процесу, нових принципів кредитно–модульної технології навчання, специфічною стороною яких виступає принцип гуманізації, питання вирішення конфлікту в житті молоді займає провідне місце. Сікорський П. у статті “Принципи кредитно – модульної технології навчання” говорить: “Гуманізація освіти – це…коли людська особистість визначається найвищою цінністю, а утвердження блага людини є найважливішим критерієм суспільних відносин. Вона полягає в спрямуванні уваги освітнього закладу до особистості учня…прийняття його особистісних цілей та запитів”. Освіта, виступаючи осередком формування професійно та культурно розвинутої особистості, має всесторонньо розгорнути палітру відтінків конфлікту – від особливостей його руйнації на психіку до формування таких якостей особистості, володіючи якими, вона б була спроможна ефективно взаємодіяти та впливати на середовище.

Згідно до вищевказаного доцільним було б дослідження можливості: 1. Впровадження під час вступу молоді до вищого навчального закладу комплексної психодіагностики, що дасть змогу окреслити узагальнену стратегію психологічного розвитку студенства та перспективу відповідного педагогічного впливу, а також виявлення студентів “групи ризику”. 2. Розробити спеціальні програми з впровадження соціальної та психологічної роботи з молоддю відносно усвідомлення характеру девіантної поведінки, які б органічно поєднувалися з специфікою навчання вищої школи (тренінги, бесіди, професійні консультації, наукове спостереження). 3. Розглянути варіанти реалізації студентсько – організаторської діяльності окремих студентів, щоб регресувати наслідки інтраконфліктів та вказати нові, дієво–стабілізуючі аспекти міжособистісної взіємодії. 4. Дослідити питання розширення спектру психолого–гуманітарних дисциплін та навчальних методів, котрі б допомогли визначити основні пріоритети явища конфлікту в суспільстві та для окремої людини, особливості його руйнівного впливу та шляхи вирішення. 5. Вивчити результати роботи психодіагностичних досліджень окремих вищих навчальних закладів України, що займаються цією проблемою та їх досягнення з цих питань.

Загалом, подальше дослідження даної проблеми, врахування всіх цих аспектів та впровадження їх в життя могло б допомогти в питанні оновлення освітнього та наукового процесу, позитивно реалізувати мету педагогічної системи: суб’єкт навчання – вищий навчальний заклад – роботодавець.